Персональний сайт Світлани Ганич

В. Винниченко  «Федько -халамидник».  Художня розповідь про  дивовижного хлопчика Федька. Федько як особистість.

Мета: ознайомити учнів з письменником В. Винниченком, розповісти цікаві епізоди з його життя; вчити виразно і вдумливо читати найбільш вражаючі епізоди з твору «Федько-халамидник», аналізувати його зміст; розпочати роботу щодо характеристики образу Федька; розвивати логічне мислення учнів, культуру зв’язного мовлення, пам’ять, увагу, спостережливість, вміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, робити висновки; формувати кругозір, світогляд; виховувати почуття пошани до творчості В. Винниченка, української класики; прищеплювати учням риси щедрості на добро, порядність, чесність, повагу до людини.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет В. Винниченка, бібліотечка його творів.

 Хід урок

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

Бесіда за питаннями:

• Дайте визначення оповідання як літературного жанру. (Оповідання — невеликий прозовий твір, у якому зображається коротка в часі подія чи події з життя головного героя; ці події показані лише в кількох епізодах.) Наведіть приклади відомих вам оповідань.

• Які оповідання про дітей ви вже вивчали в 5-му класі? Чим вони вам запам’яталися?

• Чим твори про дітей близькі вам? Власні думки вмотивуйте.

• Чи вважаєте ви себе дорослими у порівнянні з минулим роком? Які зміни ви помітили у власному становленні як особистості?

• Які риси характеру в людині ви поважаєте, а які засуджуєте?

III. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Я виріс у тих степах, з тими волами, шуліками, задуманими могилами.

Вечорами я слухав, як співали журавлі біля криниць у ярах,

а удень ширина степів навівала сум безкрайності.

В тих теплих степах вироблялась кров моя і душа моя.

В. Винниченко

Ліпше смерть, достойна слави,

аніж зганьблене життя.

Шота Руставелі

1.  Ж иття і творчість В. Винниченка

Володимир Костянтинович Винниченко

(1880–1951)

Звертається увага школярів на портрет В. Винниченка: високе, світле чоло, глибокий, розумний, проникливий погляд — весь обрис свідчить про титанічну натуру, сповнену сталевої міці, сили волі, завзяття, грандіозної енергії і витримки, але водночас добру і душевну людину. Чарівна посмішка й ласкавий погляд темно-голубих очей, отінених чорним віями, робили його кремезну постать дуже симпатичною й навівали довір’я до нього.

Народився Володимир Винниченко 27 липня 1880 року в Херсонській губернії Єлисаветградського повіту (тепер Кіровоградська область). Батько, Кирило Васильович, безземельний селянин, був наймитом при економії поміщика Бодіско. Мати, Докія Павленко, від першого шлюбу вже мала трьох дітей — Андрія, Василя, Марію. Малий В. Винниченко з’явився на світ і зростав на півдні України.

Володимир вступає до Єлисаветградської чоловічої класичної гімназії, де вчиться на кошти брата, але закінчити її не пощастило. У 14-літ-ньому віці написав свій перший літературний твір. То була поема про Запорозьку Січ, за яку автор, як він сам згадував, «дістав перше політичне ув’язнення в гімназії (тиждень темного карцеру)».

Під впливом Шевченкового «Кобзаря» юнак пробує сили у красному письменстві.

Склавши екстерном у Златопільській гімназії (нині Кіровоградщина) іспити, Винниченко у 1900 році вступає на правничий (юридичний) факультет Київського університету. Проте вже з другого курсу його виключили. Студент виявився бунтарем і одразу поринув в активне політичне життя київської молоді, став одним із лідерів Революційної української партії. Окрім того, від самого початку своєї появи в Києві Володимир увійшов до кола місцевої української інтелігенції, яку влада завжди тримала «на прицілі». Передовсім варто згадати ім’я відомого мецената й громадського діяча Євгена Чикаленка, який став для Винниченка літературним «хрещеним батьком», оскільки завдяки саме його наполяганням на сторінках журналу «Киевская старина» було надруковано (1902) перше оповідання молодого прозаїка «Сила і краса» (пізніше назва — «Краса і сила»). У будинку Чикаленка на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці влаштовувалися літературні вечори, на які приходив і Винниченко. Серед його знайомих тієї пори були Б. Грінченко, Леся Українка, родина Юркевичів, Старицькі, Лисенки і, звичайно, перейнята революційною боротьбою молодь, яка ставила за мету соціальне і національне визволення України...

В. Винниченко як дитячий письменник «починається» з оповідання «Кумедія з Костем» (1909).

У роки реакції, переслідувань, арештів письменник знаходиться в Лук’янівській тюрмі. Бере активну участь у революційних подіях 1905, 1917 рр.

23 вересня 1920 р. Винниченко залишає рідну землю назавжди. Політична «кар’єра» закінчилася повним крахом — тяжкими і гіркими роками еміграції, перебуванням у фашистському концтаборі (за членство в комуністичній партії Франції і відмову служити «новому режиму»), хворобами, напівголодним і напівзлиденним існуванням та передчасною смертю.

6 березня 1951 року письменник помер у своєму «Закутку» (назва садиби) у селі Мужен біля Канн (Франція).

2. Теорія літератури

2.1. Епічний твір — твір, у якому письменник у розповідно-описовій формі змальовує події, людей та їх вчинки. Здебільшого такі твори пишуться прозою (казка, оповідання, повість, новела, роман).

2.2. Герой, персонаж, дійова особа — зображена в художньому творі людина (рослина, тварина, предмет), через дії, вчинки, почуття якої розкривається художня ідея твору.

3. Опрацювання особливостей творуВ. Винниченка «Федько-халамидник»

3.1. Історія написання твору.

Оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник» вперше опубліковано в «Літературно-науковому віснику». Улюбленець кількох поколінь юних читачів — і то не лише українських, оскільки оповідання перекладалося й на інші мови, — Федько впевнено зайняв місце поруч з Томом Сойєром, Гаврошем, П’ятнадцятирічним капітаном. Перше знайомство читачів з цим відчайдухом відбулося ще 1912 року, коли оповідання про нього з’явилося друком на сторінках київської газети «Рада». Винниченкові тоді було тридцять два роки і мешкав він далеко від України — у Франції. Як літературний персонаж Федько-халамидник має французьку «прописку».

Оповідання «Федько-халамидник» із багатьох поглядів є твором автобіографічним. Збереглися записані дружиною Винниченка спогади його матері, в яких є деталі, які знаходимо і в оповіданні. Наприклад, згадки про те, як Володимир тримав сусідських дітей «трохи в терорі» (порівняйте із забавами Федька, який вдає із себе Солов’я-Розбійника). Федьків батько — працівник друкарні — у родині Винниченків друкарем був старший брат Володимира... Та й довкілля, змальоване письменником, дуже нагадує Єлисаветград часів його дитинства. Проте найголовніше, мабуть, те, що своєму героєві В. Винниченко віддав чимало власних рис...

За одне з видань оповідання на початку 20-х років авторський гонорар було направлено на користь дитячих притулків.

3.2. Тема: показ люблячого, ніжного, відкритого серця дитини (Федько), яке протиставляється жорстокості дорослих, потворному і злочинному суспільству, яке калічить маленькі життя і маленькі душі.

3.3. Ідея: возвеличення чесності, незрадливості, почуття власної гідності, винахідливості (Федько) і водночас засудження бешкетливості, схильності до нерозважливих вчинків, показної вихованості, манірності, лицемірства, егоїзму (Толя).

3.4. Жанр: соціально-побутове оповідання.

3.5. Проблематика твору:

• любов і ненависть;

• порядність і лицемірство;

• добро і зло;

• моральний вибір (між цілісним благородним моральним світом бідняцької дитини і підступною, хитрою, егоїстично-дворушницькою поведінкою малолітнього «панича-негідника»).

3.6. Герої твору: Федько, Толя, Стьопка, Льонька, Спірка, Гаврик, Іван (батько Федька), Іваниха.

3.7. Композиція.

Експозиція: знайомство з Федьком, його розбишацькою поведінкою, характером; взаємостосунки халамидника з іншими хлопцями.

Зав’язка: вирушення хлопців на льодохід.

Кульмінація: сцена, в якій після пригоди на річці, коли Федько врятував хлопчика Толю, батьки тяжко карають ні в чому не винного «халамидника». Толя хоче перекласти свою провину на Федька — і той ще раз рятує його.

Розв’язка: смерть Федька.

3.8. Обговорення змісту твору за питаннями:

• Які враження виникли у вас після того, коли закінчили читати оповідання? Що вас захопило або викликало негативне ставлення у творі?

• Хто є головним героєм у творі? Яке у вас ставлення до нього?

• Чому Толя приходив додому «задрипаний, подраний, з розбитим носом?» (Федько спокушував)

• За що вдруге били Федька? (Через нього Толя порвав штанці, коли лазили за горобцями)

• Що про це свідчить? (Розподіл людей на бідних та багатих)

140 Усі уроки української літератури в 6 класі

• Чого боялися батьки Федька щодо батьків Толі? (З квартири виженуть)

• Що побачив Федько на вулиці під час дощу?

• Чого він заподіяв? Хто підштовхував його до цього?

• За що знову б’ють хлопця після дощу?

• Про що розповів Федько хлопцям? (Про льодохід)

• Чому Федько вирішив не йти до школи?

• До чого підбивав Федько хлопців?

• Чим хлопці образили Толю? (Сказали, що тато у нього пузатий)

• Прочитайте опис льодоходу. В чому тут проявляється майстерність письменника-живописця?

• Яка розмова виникла між хлопцями на льодоході?

• Чому і на що побилися об заклад Толя і Федько?

• Яким чином Федько переправився на другий бік річки?

• Які почуття виникали в Толі під час переправи? Хто і як допоміг Толі?

• Що трапилось з Федьком?

• Чому Толя не допоміг Федьку? Як це його характеризує?

• Як хлопці витягли Федька із води? Прочитайте.

• Через що Федько збрехав батькові Толі? Як це його характеризує?

• Що запропонував батько Толі батькові Федька?

• Чим же закінчилася історія з Федьком?

• У чому виявилась бездушність Толі до Федька під час похорону?

3.9. Художня розповідь про дивовижного хлопчика Федька, його життя і пригоди, стосунки з однолітками.

Федько-халамидник — заводій, дитячий «отаман». «Спокій був його ворогом», — сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризикові розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком! В оповіданні «Федько-халамидник» важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психологічний сюжет. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий — великодушність (Слабкодухий боягузливий Толя перекладає свою провину на Федька — і той його рятує) «Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він підняв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його...»

Федько пожалів Толю, а розплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків, та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настрахованого і завдати йому удару — це не у Федьковому характері, це понад його гідність!

1. План характеристики образу Федька

1.1. Федько — син бідного робітника друкарні.

1.2. Портретна характеристика Федька. («...розбишака-халамидник», «наче біс який сидів у хлопцеві», «сибіряка» і «люципер». «...Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають», «руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає»).

1.3. Поведінка і риси характеру героя:

а) непосидючий; («...неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»)

б) сильний; («...першій по силі на всю вулицю, враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде...»)

в) відкритий; («Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, — але Федько того не любив»)

г) впертий; («...не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить»)

д) стійкий; («камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь...»)

е) правдолюб; («Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить»)

є) непримиренний до зрадництва; («Не любить також Федько й товаришів видавати»)

ж) спокусник; («...Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти»)

з) шанобливий до батька; («...якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би»)

и) спритний; («Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кішка»)

1.4. Значення образу Федька для сучасників.

2. Бесіда за питаннями для обговорення образу Федька

• Яку характеристику подає автор Федьку на початку твору?

а) будівництво із піску; б) запускання змія.

• Чи є у хлопця доброта? В чому вона виявляється?

• Хто були батьки Федька? (Батько Іван — «типографчик», мати Іваниха — домогосподарка) Як їх характеризує В. Винниченко? Охарактеризуйте його поведінку під час сварки з батьками.

• За що батько давав гроші Федьку?

• У зв’язку з чим Федько повсякчас отримував тумаків від батька?

• Як автор характеризує свого героя? «(Мужиченя, паршивець, одурілий хлопець, шибеник, мурло репане, нещастячко, сибіряка, халамидро, ідоляко, падлюко, люципере»)

• Чим приваблює нас цей герой?

Федько очима письменника

Федька автор представляє нам відразу, з перших речень оповідання. Цього достатньо, щоб уявити колоритну постать маленького бешкетника, інтригуючим початком розповіді письменник ніби бере в полон увагу читачів і вже не відпускає її до фіналу твору.

Учні швидко відшукають потрібні підтвердження в тексті: «спокій був ворогом» Федька, з ним «він боровся на кожному місці». Хлопець лазив по дахах, сидів на воротах, вибивав рогаткою шибки, перекидав діжки з водою, давав прочуханки «закадишним» товаришам, заважав діт-лахам гратися і чинив ще багато різних пустощів.

Так уже традиційно склалося, що маленькі літературні герої обов’язково повинні бути для наших дітей «позитивними, збірними, типовими прикладами для наслідування, а їхні вчинки мати лише «виховну спрямованість».

А як же Федько? Безліч вад і недоліків. Та в нього є чому вчитися не лише дітям, а й дорослим.

Досконало знаючи особливості дитячих характерів, поведінки, письменник достовірно зображував маленьких героїв. Кредо митця просте: життєва правда. Тому й Федько — персонаж, який змальований у реальності. Талант письменника полягає в тому, що, крім зовнішньої оболонки, яка складалася з грішків «халамидника», він зумів показати честь, совість, велич душі хлопчика.

За витівки батьків ремінь «виховує» малого, а він «і тут не як усі діти поводиться». Хлопець терпляче, без слів і прохань, зносить кару, а головне — «якби схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить» і «не любить товаришів видавати». Сам батько поважає свого чесного, принципового і відвертого сина.

Отже, натура Федька повна суперечностей і протиріч.

План характеристики образу Толі

4.1. Толя — син хазяїна будинку.

4.2. Опис зовнішності хлопця.

«Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистень­кий, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишаку­вав», «...штанці на ньому бархатові, оченята не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки».

4.3. Риси характеру і поведінка героя:

а) тендітний; («...чистенький. Ніжний, з щічками, як проскура»)

б) богобоязливий; («...тихенько хреститься й блідніє...»)

в) самоповажний; («...він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив: «Толька». Наче він йому товариш», «...кричати на вулиці не личить благородним дітям...»)

г) брехливий; («Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом за­бився Толя. — Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А по­тім Федько узяв і пхнув мене на кригу... Спитайте всіх...Я не ви­нен»)

д) байдужий до горя інших; («Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекру­тився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»).

е) підступний; («...чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька»)

4.4. «Лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». (Народна мудрість про героя).

5. Художні засоби у творі

5.1. Контраст.

В. Винниченка називали майстром контрастів.

Контраст = антитеза = протиставлення — стилістична фігура, ав­торський прийом.

У кожному творі письменника, а також у цьому присутній метод протиставлень, саме ним він передає контрасти в суспільстві та в душах людей. В. Винниченко не просто епізодично використовує протистав­лення, а часто будує на них увесь твір.

— Де, як і навіщо автор «Федька-халамидника» використовує антитезу?

Увагу учнів слід зосередити на тому, що соціальні контрасти є тлом для зображення подій, ситуацій, характерів. Перед нами два світи, дваполярні табори. З одного боку, — «вуличний хлопчик Федько з хворим, виснаженим роботою батьком «типографчиком» та змученою знерво­ваною матір’ю. А з другого — «ніжна, делікатна, смирна» та «чистень­ка і чепурненька» дитина Толя, його «благородний» і багатий «папа» та «чула і делікатна» мама.

Характери хлопців — теж повна протилежність. Можна запитати:

— Які епізоди їх найповніше розкривають?

Спершу учні зачитають і прокоментують уривок, що розповідає про перехід Федьком весняної ріки. Наприклад, від слів: «Федько стрибнув на лід...» до слів «...що говорити такому зайдиголові». Вони відмітять від­вагу, сміливість, завзяття, вправність, відчайдушність, кмітливість мало­го «шибеника» у нерівній боротьбі зі стихією.

Заздрість на Федькову перемогу і пихата самовпевненість штовха­ють у ту ж боротьбу і Толю, та на малодуху, слабосилу, пещену панську дитину чекає поразка. Можна зачитати уривок від слів: «Толя аж зади­хався...» і до слів «...тихенько став плакати».

Наближається трагедія, на березі — паніка і страх дорослих і дітей. Розвиток подій досягає апогею. Федько кидає виклик бурхливій річці, переляканій юрбі і визволяє з льодового полону паненя. Натомість Толя навіть не намагався допомогти витяти з крижаної води свого рятівника.

І знову вражаючі за силою контрасти. Егоїзм, жалюгідність, душевна ницість Толі, який лише тремтить за власну шкіру і підло скидає про­вину на товариша, якому зобов’язаний життям, — це один внутрішній світ. Мужність, сила волі, чесність, шляхетність, порядність, здатність до самопожертви, великодушність Федька — це другий. І розділяє ці два світи велетенська прірва, яка не звужується, а навпаки, ширшає після трагічного фіналу — смерті малого «халамидника».

Вчинок Федька — дійсно благородний, не кожен дорослий зважить­ся на подібне. Єдиний раз у житті доводиться Федькові сказати неправ­ду, врятувавши цим (вже вдруге) боягуза Толю. За героїзм хлопчик роз­платився своїм життям.

Розв’язка дає змогу говорити ще про одну ознаку творчої манери Винниченка: несподіваність завершення оповідання чи новели. Таким зображенням фіналу письменник подібний до композитора. Мабуть, не випадково частина творів, як засвідчують записи «Щоденника», пи­салися під музику (найчастіше дружина грала Бетховена).

 Останнім штрихом в оповіданні до зображення трагедії є важлива деталь. Похорон Федька, хлопчаки плачуть, проводжаючи товариша в останню дорогу, а Толя спостерігає з вікна, адже ж «цікаво подивить­ся, як будуть ховати Федька-халамидника». І вже коли процесія зникає з виду, Толя «перекрутився» на одній нозі і побіг гратися з чижиком. А далі: «Цього чижика він сказав Федьковій матері, віддати йому, бо він його виграв у Федька». Останні авторські слова хвилюють, бентежать душі читачів, тримають їх у не меншому напруженні, ніж під час усіх перипетій розгортання сюжету.

5.2. Пейзаж.

Досить оригінальні у Винниченка картини природи. Здебільшого описи природи в оповіданні подаються відповідно до душевного стану героїв. Пейзаж — не просто тло, а теж діючий персонаж, який перебу­ває в цілковитій залежності від настроїв людини. Письменника не ці­кавить естетична роль пейзажу, для нього важливими є лише емоції, які викликає цей опис.

— Зачитати і проаналізувати картину весняної повені з оповідання.

5.3. Порівняння.

«Наче біс який сидів у хлопцеві», «щоки, ніби оловом налиті», «як Соловей-Розбійник», «ворота, ніби скринька», «камінь, а не дитина», «дощ такими потоками, наче там тисячі Федьків», «лід, як вимочений цукор», «немов не чув», «наче твій тато, став пузатий Федько», «стри­ба, як кішка», «як крізь сон бачив», «шматки лізли на неї, немов зби­ралися розчавити живе створіння», «крижини лізли одна на одну, чисто було схоже на те, як женуть великій гуркіт волів», «стрибнув, наче про­буючи його».

5.4. Метафора: «сонце хитро виглядає з-за парового млина», «паперо­вий змій кокетує й хитає головою», «соромливо посміхається своїми невеликими синіми очима Толя», «дощ січе»; «грім тріщить», «парує земля», «лід тріщав, лускався», «крига йде».

5.5. Мова твору.

Притаманні: лаконізм, стислість, скупість, динамічність і «нещад­ність», «образно-уривчасте» речення і драматичні діалоги з повторами, вигуками, уривками фраз. Використання діалектизмів, русизмів, жарго­нізмів сприяло повнішому і правдивому змалюванню епохи.

Висновок. Основна роль художніх засобів не «прикраси», а яскраве, образне і точне відтворення життєвих явищ.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Їх, маленьких бунтівників, у книжках Винниченка багато. Симпатії письменника — на боці гордих, неординарних, кмітливих героїв, які вміють захистити власну честь, стати в оборону правди й справедливості. Багато з тих реалій, серед яких живуть персонажі Винниченкових оповідань, давно відійшли в минуле, але є те, що не зникає: самі характери цих Їх,  літературних героїв, їхні пригоди й відкриття світу довкола себе та в собі, зрештою — оті бунти, в яких гартується неповторне людське Я.

Літературна вікторина

1. Батьківщиною для Винниченка є... (Кіровоградщина)

2. Перший літературний твір Володимир Костянтинович написав у... (14-літньому віці)

3. Про що був перший твір автора? (Запорозьку Січ)

4. Під впливом якого письменника В. Винниченко пробує власні сили у красному письменстві? (Т. Шевченка)

5. Яку назву мало перше оповідання письменника, що було надруковано в журналі «Киевская старина»? («Краса і сила»)

6. З якими видатними письменниками В. Винниченко познайомився на літературних вечорах у будинку Чикаленка? (Б. Грінченком, Лесею Українкою)

7. Перше дитяче оповідання письменника мало назву... («Кумедія з Костем»)

8. Останні роки життя В. Винниченко провів у еміграції у... (Франції)

9. Чому твір «Федько-халамидник» В. Винниченка вважається автобіографічним? (Своєму героєві віддав чимало власних рис)

10. Визначте жанр твору «Федько-халамидник» (соціально-побутове оповідання)

11. Що найбільш цінував батько у своєму синові Федькові? (Відвертість, правду)

12. Чим закінчується твір В. Винниченка? (Смертю Федька і отриманням задоволення Толею)

VI. Творче завдання до оповідання

В. Винниченка «Федько-халамидник»

1. З’ясуйте значення слова «халамидник» за словником. Порівняйте значення цього слова за твором з довідковою літературою.

2. Доберіть до слова «халамидник» синоніми.

VII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів

VIII. Домашнє завдання

Написати міні-твір «Моє ставлення до Федька і Толі»

Скласти план до твору «Федько-халамидник», дібрати матеріал для характеристики образу Федька.